Книга присвячена методиці розслідування злочинів, пов'язаних з умисним заподіянням тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Автор розглядає специфічні та проблематичні питання, що виникають під час розслідування, та пропонує рекомендації для ефективного ведення слідства.
Розділ 1. Загальні положення методики
1.1. Криміналістична характеристика
- Автор аналізує різні погляди на поняття та структуру криміналістичної характеристики злочинів, пропонуючи власне визначення: «науково-інтегрована, узагальнена інформаційна модель типових та сталих, взаємозалежних, криміналістично значимих відомостей про певні злочини».
- Виділяються ключові елементи характеристики для даної категорії злочинів: місце, час, обстановка, способи готування та вчинення, мотиви, засоби, сліди, дані про злочинця та жертву.
- Наводяться статистичні дані щодо часу, місця, способу вчинення, характеристик злочинця та жертви, мотивів злочину.
- «Більшість умисно заподіяних тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень вчинялося особами у віці від 30 до 40 років – 30 %.
- 51% злочинів вчинялися особами, що перебували в стані алкогольного сп'яніння.
- Типовими мотивами навмисного заподіяння тілесного ушкодження є: помста – 32%; неприязнь – 11%; жорстокість – 10%; злість – 9%; ревнощі – 9%; користь – 3%.
- Автор підкреслює важливість встановлення мети злочину для визначення наміру та форми вини.
- Детально розглядаються типові способи підготування до злочину: заволодіння засобами, їх пристосування або виготовлення, змова, створення умов, очікування умов, інтелектуально-інформаційна підготовка.
- Класифікуються способи заподіяння тілесних ушкоджень за різними критеріями (форма, метод, вид травматичного впливу).
- Описуються різні види слідів: соматичні (зовнішні та внутрішні), сліди на одязі, сліди крові, сліди від різних знарядь травми (руки, ноги, тупі предмети, колючо-ріжучі, вогнепальна зброя, вибухові пристрої, електричний струм, хімічні речовини, тварини).
- Розглядаються особливості особистості потерпілого: вік, стать, соціальна приналежність, поведінка до та після заподіяння ушкодження.
1.2. Постзлочинна діяльність
- Автор вводить поняття постзлочинної діяльності як діяльності особи після вчинення злочину, що знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку зі скоєним деліктом.
- Розглядаються типові способи приховування злочину: замовчування, ховання слідів, знищення слідів, трансформація, введення в оману, перешкоджання, інсценування, благання.
- Описуються дії, спрямовані на виявлення злочину: повідомлення про подію, явка з повинною, надання допомоги потерпілому.
- Аналізуються способи протидії розслідуванню: відмова від показань, приховування слідів, зміна місця перебування, знищення документів, погрози, шантаж, підкуп, перешкоджання слідчим діям, симуляція хвороби, фальсифікація.
- «20% осіб, які умисно заподіяли тілесне ушкодження, після злочину розповідали про те, що трапилося, родичам, сусідам, колегам;
- 7% осіб, що умисно заподіяли тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження, здійснили явку з повинною.
- Автор підкреслює важливість встановлення постзлочинної діяльності для визначення суб'єктивної сторони злочину та планування розслідування.
1.3. Слідчі ситуації
- Розглядаються різні погляди на поняття слідчої ситуації, пропонуючи власне визначення: «сукупність умов об'єктивного характеру, які склалися на визначеному етапі розслідування і перебувають у відносній статиці та залежності, як із процесуальними особливостями слідства, так і з криміналістичними».
- Класифікуються типові слідчі ситуації на початковому та детальному етапах розслідування, виділяючи ситуації інформаційної недостатності та достатності.
Розділ 2. Розслідування умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень
2.1. Порушення кримінальної справи
- Розглядаються типові дослідчі ситуації на етапі виявлення ознак злочину та вирішення питання про порушення кримінальної справи.
- Аналізуються типові приводи для порушення кримінальної справи: заява громадян, явка з повинною, безпосереднє виявлення ознак злочину.
- «За заявами окремих громадян (не потерпілих) було порушено – 5% кримінальних справ, а за заявами громадян, які надалі визнані потерпілими, – 49% кримінальних справ;
- Явка з повинною, як привід для порушення кримінальних справ про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень склала – 7%;
- Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину стало приводом для порушення – 39% кримінальних справ.
- Автор підкреслює складність попередньої кваліфікації злочину на етапі порушення справи через схожість об'єктивної сторони злочинів проти життя та здоров'я.
- Пропонується використовувати метод експрес-оцінки ознак тілесного ушкодження за медичними критеріями для визначення підстав для порушення справи.
- Розглядаються ситуації, коли необхідно вживати заходів для запобігання або припинення злочину, зокрема, застосування заходів безпеки до потерпілого та свідків.
2.2. Обставини, що підлягають встановленню
- Автор підкреслює важливість визначення предмета доказування для успішного розслідування.
- Розглядаються особливості встановлення суб'єктивної сторони злочину, зокрема, мотиву та мети.
- Пропонується класифікація типових обставин, що підлягають встановленню, за такими категоріями:
- Обставини, що відносяться до суб'єкта злочину (стан здоров'я, судимість, стан сп'яніння, рівень розвитку, особистість, біографічні дані, матеріальне положення, сімейні обставини).
- Обставини, що встановлюють суб'єктивну сторону злочину (мотив, привід, мета, вина, умисел співучасників, діяльність до та після злочину).
- Обставини, що належать до об'єктивної сторони злочину і до події злочину (час, місце, способи, засоби, співучасники, потерпілий, характер ушкодження, механізм, ознаки, причинний зв'язок, замовлення).
- Обставини, що мають значення для кваліфікації діяння (об'єкт, замах, необхідна оборона, афект).
- Обставини, що визначають розмір шкоди (матеріальний та моральний збиток, витрати на лікування, поховання, судові витрати, втрата працездатності).
- Обставини, що вказують на постзлочинну діяльність (діяльне каяття, протидія розслідуванню).
- Інші обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
- Причини й умови, що сприяли заподіянню ушкодження.
- Обставини, що сприяють виявленню іншого злочину (залишення в небезпеці, ненадання допомоги, незаконне володіння зброєю, приховування злочину).
2.3. Типові версії
- Автор розглядає поняття типової версії та її значення на початковому етапі розслідування.
- Пропонуються типові версії щодо особи злочинця та потерпілого, свідків злочину, способів приховування злочину, місця його вчинення, а також провіщувальні версії щодо можливої протидії розслідуванню.
2.4. Організація і планування розслідування
- Розглядаються загальні положення організації розслідування, передбачені КПК та відомчими нормативними актами.
- Виділяються типові початкові слідчі дії по справах про тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.
- Пропонуються рекомендації щодо планування розслідування з урахуванням типових слідчих ситуацій та їх підситуацій.
- «При розслідуванні справ про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень великою проблемою є встановлення обставин нематеріальної природи.
- Автор підкреслює важливість встановлення суб'єктивної сторони злочину та пропонує використовувати для цього комплексний підхід, враховуючи діяльність особи до, під час та після злочину.
- Наводяться рекомендації щодо планування розслідування з урахуванням особливостей злочинів, вчинених на ґрунті сімейно-побутових конфліктів, а також злочинів, вчинених групою осіб.
- Розглядаються питання превенції протидії розслідуванню, зокрема, ухилення від слідства, погрози, підкуп, приховування майна.
- Автор підкреслює важливість активізації потерпілого щодо збору та надання доказів у справі.
2.5. Особливості використання окремих видів спеціальних пізнань
- Розглядаються процесуальні та непроцесуальні форми використання спеціальних пізнань.
- Детально аналізуються особливості використання спеціальних пізнань в галузі судової медицини, зокрема, тактика призначення та проведення судово-медичної експертизи.
- Автор підкреслює важливість використання спеціальних пізнань в галузі психології для встановлення суб'єктивної сторони злочину та пропонує залучати психологів до участі у слідчих діях.
- Розглядаються можливості судово-психологічної експертизи та наводяться приклади типових запитань, що ставляться перед експертами-психологами.
Розділ 3. Особливості тактики проведення деяких слідчих дій
3.1. Особливості тактики проведення огляду місця події
- Автор підкреслює важливість негайного виїзду на місце події та збереження обстановки.
- Розглядаються питання підготовки до огляду: збір орієнтуючої інформації, визначення об'єкта та меж огляду, планування.
- Описуються особливості огляду місця події, де виявлено труп, зокрема, встановлення ознак смерті, опис трупних явищ, огляд одягу та вилучення речей.
- Наводяться рекомендації щодо вибору тактики огляду залежно від розмірів місця події та характеру слідів.
- «Особливу увагу при огляді місця події по справах про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень слід приділяти слідам крові.
- Автор підкреслює важливість фіксації результатів огляду, зокрема, використання фото-, відеозйомки, складання схем.
- Розглядаються особливості огляду місця події у житловому приміщенні.
- Автор підкреслює важливість встановлення суб'єктивної сторони злочину вже на етапі огляду місця події.
3.2. Особливості тактики проведення освідування
- Автор підкреслює важливість проведення освідування підозрюваного та потерпілого, а також свідків-очевидців.
- Розглядаються питання підготовки до освідування: вибір виду освідування (слідче або судово-медичне), збір інформації, вирішення питання про участь понятих, підготовка технічних засобів, визначення місця та часу.
- Описується тактика проведення освідування: огляд відкритих ділянок тіла, огляд одягу, огляд тіла, застосування медичних та криміналістичних методів дослідження.
- Автор підкреслює важливість фіксації результатів освідування, зокрема, складання протоколу та схеми локалізації ушкоджень.
- Розглядаються питання етичного поводження з освідуваним.
3.3. Особливості тактики проведення допиту
- Автор підкреслює складність встановлення суб'єктивної сторони злочину та пропонує рекомендації щодо тактики її встановлення в ході допиту.
- Розглядаються питання визнання вини, встановлення умислу, передбачення наслідків, бажання або свідомого допущення наслідків.
- Наводяться приклади типових запитань, спрямованих на встановлення форми вини.
- «74% опитаних респондентів констатували складність встановлення суб'єктивної сторони злочину, при розслідуванні даної категорії кримінальних справ.
- Автор підкреслює важливість встановлення мотиву злочину та пропонує використовувати для цього слідчий психоаналіз, постановку запитань, роз'яснення, демонстрацію поінформованості, використання спеціальних пізнань.
- Розглядаються питання встановлення мети злочину, зокрема, проміжної та кінцевої мети, та наводяться приклади типових запитань.
- Автор пропонує рекомендації щодо психологічних аспектів допиту обвинуваченого.
- Розглядаються особливості встановлення суб'єктивної сторони злочину за показаннями потерпілого та свідків.
- Автор підкреслює важливість визначення предмета показань та предмета допиту.
- Пропонуються різні методи встановлення суб'єктивної сторони злочину в ході допиту: паралельний, сепаративний, комплексний, опредмеченний.
3.4. Особливості тактики проведення відтворення обстановки та обставин події (ВОтаОП)
- Автор підкреслює важливість ВОтаОП для розслідування злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень.
- Розглядаються типові ситуації, коли виникає необхідність проведення ВОтаОП: реконструкція обстановки місця події, встановлення механізму заподіяння ушкодження, встановлення характеру дій учасників, перевірка показань.
- Описується тактика проведення реконструкції місця події.
- Наводяться рекомендації щодо проведення слідчого експерименту для встановлення механізму заподіяння ушкодження.
- Розглядаються особливості проведення ВОтаОП за участю групи осіб.
- Описується тактика перевірки показань обвинуваченого, потерпілого та свідків.
- Автор підкреслює важливість встановлення суб'єктивної сторони злочину в ході ВОтаОП та пропонує рекомендації щодо тактики її встановлення.
- Розглядаються питання правомірності проведення ВОтаОП у житловому приміщенні.
Книга "Методика розслідування умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень" є цінним джерелом інформації для практичних працівників правоохоронних органів, які займаються розслідуванням злочинів проти особи. Автор пропонує комплексний підхід до розслідування, враховуючи як об'єктивні, так і суб'єктивні аспекти злочину, та надає практичні рекомендації щодо проведення слідчих дій та інших заходів.